- Ну, Мишко, - кажу, - ти фахівець. Що варити будемо? Тільки таке, щоб пошвидше. Їсти дуже хочеться. 
- Давай кашу, - каже Мишко. - Кашу найпростіше. 
- Ну що ж, кашу так кашу. 
Розтопили плиту. Мишко насипав у каструлю крупи. Я кажу: 
- Висип побільше. Їсти дуже хочеться! 
Він насипав повну каструлю і води налив доверху. 
- Чи не багато води? - Запитую. - Галамига вийде. 
- Нічого, мама завжди так робить. Ти тільки за пічкою дивись, а я вже зварю, будь спокійний. 
Ну, я за пічкою дивлюся, дрова підкладають, а Мишко кашу варить, тобто не варить, а сидить та на каструлю дивиться, вона сама вариться. 
Скоро стемніло, ми запалили лампу. Сидимо і чекаємо, коли каша звариться. Раптом дивлюся: кришка ... Читати далі »

Крім обіду, що складався з супу, поросяти, гуски з яблуками та ін., на кухні у великі свята готували ще так званий французький або кухарський обід, на випадок, якщо хтось з гостей у верхньому поверсі побажає відобідати. Коли в їдальні загреміли посудом, Лисевич став проявляти помітне збудження; він потирав руки, поводив плечима, мружився і з почуттям розповідав про те, які обіди колись ставили старі і який чудовий матлот з минів вміє готувати тутешній кухар, - не матлот, а одкровення! Він смакував обід, вже їв його подумки і насолоджувався. Коли ж Ганна Якимівна повела його під руку в їдальню і він, нарешті, випив чарку горілки й поклав собі до рота шматочок сьомги, то навіть замуркотів від задоволення. Жував він голосно, бридко, видаючи носом якісь звуки, і очі його при цьому ставали масл ... Читати далі »