Головна | Реєстрація | Вхід

Меню сайту
Хмаринка тегів
Пошук по сайту
Календар
«  Квітень 2014  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930
Архів записів
Наше опитування
Оцініть наш сайт
Всього відповідей: 20
Переклад сторінки
Ми Вконтакте
Друзі сайту
Статистика
Головна » 2014 » Квітень » 17 » Гобіт, або мандрівка за імлисті гори: вечеря у Більбо
12:57
Гобіт, або мандрівка за імлисті гори: вечеря у Більбо

— Оце вже ми і всі! — мовив Гандальф, оглянувши почеплені рядком тринадцять каптурів — щонайкращих відстібних святкових каптурів — і свого власного капелюха. — Веселеньке збіговисько! Сподіваюся, для припізнілих гостей знайдеться ще щось попоїсти й випити? Що це? Чай? Ні, дякую! Собі я попрошу трохи червоного вина.

— І мені,— докинув Торін.
— І ще малинового варення та яблучного пирога, — додав Біфур.
— І ще мигдалевого пирога й сиру, — попросив Бофур.
— І ще пирога з свининою та салату, — замовив Бомбур.
— І ще коржиків… ще елю… ще кави! — загукала решта гномів із світлиці.
— І ще засмаж кілька яєць, будь ласкав! — гукнув Гандальф навздогін гобітові, що потюпав до своїх комірчин. — Та винеси-но тієї холодної курятини й томатів!
«Здається, він знає, що лежить у моїй коморі, незгірш від мене самого!» — подумав геть розгублений Злоткінс. Він почав уже питати себе, чи не закралася щонайрознещасніша з пригод у самісіньку його оселю. Поки подіставав усі пляшки, страви, ножі, виделки, склянки, тарілки, ложки та всяку всячину, поки поскладав усе це на великі таці, наш гобіт добряче впрів, і розпашівся, і насердився.
— А щоб їм трясці й болячки, цим гномам! — лайнувся він уголос. — Чом би не прийти та не підсобити мені?
Гульк! — і вже стали перед кухонними дверима Балін і Двалін, а за ними Філі та Кілі, і, не встиг Більбо й слова мовити, як гноми внесли ті повні таці й два столики до світлиці та повиставляли, порозкладали все для бенкету.
Гандальф сидів на чільному місці, а навколо нього — тринадцять гномів; Більбо примостився на стільчику біля каміна, гризучи сухарика (йому геть пропав апетит) і силкуючись триматися так, ніби все-все було як завжди, а пригодою і не пахло. Гноми собі їли та й їли, гомоніли та гомоніли, а час помалу спливав. Нарешті гості повідсувалися на своїх стільцях від столу, і Більбо намірився поприбирати тарілки й склянки.
— Гадаю, ви всі залишитеся повечеряти? — спитав він якнайчемнішим, ненав'язливим тоном.
— Авжеж! — запевнив Торін. — І ще побудемо. Ми засидимося допізна, поки обговоримо всі справи. Але спочатку — трохи музики. Ану прибрати зі столу!
І дванадцять гномів — тільки без Торіна, він був надто статечний і провадив розмову з Гандальфом, — скочили на ноги й поскладали весь посуд високими стосиками. Тоді, не чекаючи, поки дадуть таці, рушили до кухні, тримаючи на одній руці стосики тарілок ще й поставивши пляшку зверху, а гобіт біг за ними й просив, мало не пищав з переляку:
— Будь ласка, обережно! — та: — Будь ласка, не клопочіться! Я сам упораюсь… Але гноми тільки завели пісні:
Бий склянки і тарілки! Гни виделки і ножі! Більбо це не до душі — То трощи йому й пляшки!
Скатерки усі поріж! Молоко порозливай! Все вином кропи сміліш! Кісточки порозкидай!
Поскидай в казан горшки, Довбнею усі вмасти, А як цілий де лишивсь — По долівці попусти!
Більбо це не до душі! Ой, склянки, пляшки, ножі!
Ну, звісно, нічого такого жахливого вони не скоїли; вмить весь посуд був вимитий і поставлений на місця, а гобіт усе крутився й крутився посеред кухні, намагаючись устежити за гномами. Потім усі вернулися до світлиці, де Торін уже курив люльку, поклавши ноги на гратки каміна. Він пускав величезні кільця диму, і, куди велів, туди вони й пливли: вгору димарем, чи за годинник на поличці каміна, чи під стіл, чи колами попід стелею; та куди б не пливли Торінові кільця, їм не втекти було від Гандальфових. Пух! — і менше кільце, пущене з куценької череп'яної люльки Гандальфа, проходило крізь кожне Торінове кільце. Тоді Гандальфове кільце зеленіло з утіхи і верталось до чарівника, зависаючи в нього над головою. Вже тих димових кілець він зібрав коло себе цілу хмару і мав тепер вигляд справжнісінького чаклуна. Більбо закляк, спостерігаючи, — він-бо так любив пускати кільця диму, — а тоді зашарівся, згадавши, як учора вранці пишався тими кільцями диму, що посилав з вітром за Гору.

Переглядів: 178 | Додав: Kender | Теги: Гобіт, Хоббит, Толкін Дж. Р. Р., Толкиен | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar