Я розгубився, ошелешений таким переходом. За мене відповів Гетсбі.
- Ні, ні! - Вигукнув він - Це не той.
- Не той? - Містер Вулфшім був явно розчарований.
- Це просто мій друг. Я ж вам сказав, про ту справу розмова буде не сьогодні.
- А, ну вибачте, - сказав містер Вулфшім. - Я вас прийняв за іншого.
Подали апетитний гуляш з овочами, і містер Вулфшім, забувши про хвилюючі переваги старого «Метрополя», з лютим гурманством взявся за їжу. Але в той же час він чіпким, повільним поглядом обводив ресторанний зал - навіть, замикаючи коло, обернувся і подивився на тих, хто сидів позаду. Ймовірно, якби не моя присутність, він не забув би заглянути і під стіл.
- Послухайте, старина, - нахиляючись до мене, сказав Гетсбі, - ви на мене не розсердилися вранці, в машині?
Я побачив знайому вже посмішку, але на цей раз я на неї не піддався.
- Не люблю загадок, - відповів я. - Чому ви не можете просто і відверто сказати, що вам від мене потрібно? Навіщо було вплутувати міс Бейкер?
- Та ні, які ж загадки, - запротестував він. - По-перше, міс Бейкер - спортсменка високого класу, вона б нізащо не погодилася, якби тут було що не так.