...От тут-то вітри схаменулись 
І ну всі драла до нори; 
До ляса, мов ляхи, шатнулись, 
Або од їжака тхори. 
Нептун же зараз взяв мітелку 
І вимів море як світелку, 
То сонце глянуло на світ. 
Еней тогді як народився, 
Разів із п’ять перехрестився, 
Звелів готовити обід.

Поклали шальовки соснові, 
Кругом наставили мисок; 
І страву всякую, без мови, 
В голодний пхали все куток. 
Тут з салом галушки лигали, 
Лемішку і куліш глитали 
І брагу кухликом тягли; 
Та і горілочку хлистали, — 
Насилу із-за столу встали 
І спати послі всі лягли.

Венера, не послідня шльоха, 
Проворна, враг її не взяв, 
Побачила, що так полоха 
Еол синка, що аж захляв; 
Умилася, причепурилась 
І, як в неділю, нарядилась, 
Хоть би до дудки на танець! 
Взяла очіпок грезетовий 
І кунтуш з усами люстровий, 
Пішла к Зевесу на ралець.

Зевес тогді кружав сивуху 
І оселедцем заїдав; 
Він, сьому випивши восьмуху, 
Послідки з кварти виливав. 
Прийшла Венера, іскривившись. 
Заплакалась и завіскрившись, 
І стала хлипать перед ним: 
“Чим пред тобою, милий тату, 
Син заслужив таку мій плату? 
Ійон, мов в свинки грають їм...