Нечутно ступаючи по глиняній підлозі босими ногами, в світлицю увійшла дружина молодого Турунди. В руках у неї був задимлений деко. Вона поставила його тихенько на дві дерев'яні підставочки, і я побачив на дні дека чотири жирні рибини. У ніс вдарив сильний запах часнику.
- Куштував небудь таке? - Запитав Лука.
Я заперечливо похитав головою.
- Чебака по-рибальськи! - Заявив Лука. - Ранкового улову. Батько його ущучив, а ми зараз скуштуємо. - І, підчепивши виделкою важку рибину, він поклав її переді мною на тарілку.
Тут я помітив, що навіть луска не зчищена з Чебаків. Від жару духовки блискучі лусочки скуйовджені так, ніби хтось причісував риб "проти шерсті".
Досить скоро, знімаючи, за прикладом господаря, шкіру з чебака, я вгадав нехитрий спосіб приготування цієї смачної страви. Перед тим як кинути рибини на деко і відправити в жар духовки, їх нашпиговують часточками часнику. Риби печуться цілком, у власному жиру.
- Але ж рибка посуху не ходить, вірно, Василю? - Підморгнувши мені, сказав Лука і дістав з темного кута важкий глечик з вином. Він налив у склянки блідо-жовте, на диво чисте вино.
- Досить! Досить! - Зупинив я Луку, коли була налита половина мого склянки.
- Чого злякався? - Лука підняв на мене швидкі очі. - Думаєш, міцне? Та це «берізка». Слабеньке. Його у нас малі дітки замість води п'ють...
Вино було холодне, ароматне, трохи кислувате, зі слабкою гіркуватістю.

***

М'які, путівкові вулички Фастова, облямовані тинами, соняшниками і мальвами, привели всіх нас на базар. Чого тільки не було тут в ту ранкову пору: і синенькі баклажани, і величезні білі гриби з тугими палевими капелюшками, і жовті пузаті гарбузи, і помаранчева морква з пишною бадиллям, і налиті соком тугі яскраво-червоні помідори. Поруч сусідили кошика груш, соковитих слив ренклод, в'язанки ріпчастої цибулі, намиста сіро-білого часнику, піраміди огірків, рожеві стебла ревеню, пучки пахучого кропу...
Заодно з променями ранкового сонця, швидко встающего над селищем, нас зустрів там дивно принадний запах домашніх ковбас, рясно нашпигованих часником.
Тушки коричневих, які віддають димом полендвіц лежали поруч зі згорнутими кільцями ковбаси, пластами іржавого, сильно посоленного запорізького сала і овальними сальтіссонамі, званими інакше - зельцем. А трохи віддалік вишикувалися торговки молочними продуктами. Лежало перед ними на блискучих листках від хрону свіже-свіже, з краплями роси, з візерунками, насіченими дерев'яною ложкою, сьогодення, домашнє масло. Біліли коржі сиру, зберігаючи на своїй поверхні відбитки марлі, в якій їх віджимали, стояли глечики з ряжанкою, з кислим молоком, з густою сметаною, височіли цілі бутлі ряженого молока, покритого коричневою тугою кіркою».