Сівши за стіл і отримавши від офіціанта тарілку гречаної каші, Пончик озброївся ложкою і заходився їсти. Каша була хороша, з маслом, але все ж
Пончику здалося, що в ній чогось бракує. Він одразу збагнув, що в каші бракувало солі, і став шукати на столі сільничку. Переконавшись, що
сільнички на столі не було, він запустив в кишеню руку, вийняв щіпку солі і посолив кашу. Його дії привернули увагу інших відвідувачів. побачивши,
що товстенький коротун посипав якимось білим порошком кашу, після чого із задоволенням почав уплітати її, всі з цікавістю стали поглядати на нього, а коротун, що сидів поруч, запитав:
- Скажіть, що це за порошок, яким ви посипали кашу? Можливо, нові ліки які-небудь?
- Ніякі не ліки, а просто сіль, - сказав Пончик.
- Яка сіль? - Не зрозумів коротун.
- Ну просто сіль. Столова сіль, - пояснив Пончик. - Ви що, солі ніколи в житті не бачили?
Коротун в подиві знизав плечима:
- Не розумію, про яку сіль ви говорите?
- Виходить, тутешні жителі їдять їжу без солі, - сказав Пончик. - А от у нас всі страви їдять з сіллю. Це дуже смачно. Якщо хочете, спробуйте.
Він простягнув щіпку солі місячному коротуну, який саме в цей час їв суп.
- Як же її їсти? - Запитав коротун.
- Киньте в суп і розмішайте. Побачите, як буде смачно.
Коротун кинув сіль в суп, розмішав ложкою і з деяким побоюванням, немов боявся обпектися, спробував. Спочатку він сидів завмерши на місці і тільки кліпав очима, ніби прислухався до своїх внутрішніх відчуттів, а потім всі побачили, як його обличчя повільно розпливлося в усмішці. Проковтнувши ще ложку супу, він вигукнув:
- Просто незрівнянно! Зовсім інший смак!
Схилившись над тарілкою, він заходився сьорбати суп, крякаючи від задоволення, плямкаючи губами і розхвалюючи страву на всі лади. Якраз в цей час офіціант приніс йому каші.
- Скажіть, а кашу теж можна їсти з сіллю? - Запитав коротун.
- Все можна, - відповів Пончик - і суп, і борщ, і бульйон, і кашу, і макарони, і вермішель, і салат, і картоплю... Навіть простий хліб можна їсти з сіллю. Від цього він робиться тільки смачніше.