— На вас трикутний капелюх?— грався з своєю жертвою Остап.—А де ж сірий похідний піджак? Ви не можете собі уявити, як я нудьгував без вас. Ну, здрастуйте, здрастуйте! Може, поцілуємося? Чи підемо одразу до засіка, у печеру Лейхтвейса, де ви зберігаєте свої тугрики?
— Спочатку пообідаємо,— сказав Корейко; його язик пересох від спраги і царапався, як рашпіль.
— Можна й пообідати. Тільки цього разу без дурощів. А втім, у вас ніяких шансів. За барханами залягли мої хлопці,— збрехав про всяк випадок Остап.
І, згадавши хлопців, він зітхнув.
Обід для будівельників і гостей був влаштований з євразійським смаком. Казахи розташувалися на килимах, підібгавши ноги під себе, як це роблять на Сході всі, а на Заході лише кравці. Казахи їли плов з білих мисочок, запиваючи його лимонадом. Європейці сіли за столи.
...
Читати далі »