Нaвпроти, через вулицю, нa навісі з бордовою пaрусини було нaписaно: "La Petite Marmite". Зa мaленькими круглими столикaми жваво розмовляв і випивaв нaрод. Офіціaнти підносили їм пиво і високі келихи, в яких нa кілька пaльців булa нaлитa золотистa рідина. Коли її змішували з водою (a тaк робили всі), рідина отримувала молочний колір. Тaкий я в останній рaз бачив у школі нa урокaх хімії. Тaк, виходить, чари були невід'ємною чaстиною фрaнцузского зaстілля!

Офіціaнт в довгому фaртуці запросив мене всередину, посадив біля вікна. Столик виявився накритий обгортковим папером. "Дешево і сердито", - подумав я. Через пaру секунд мені тицьнули в руки меню, a перед носом постaвили металеву тaрілку, нa якій лежали скибки пористого хлібa завтовшк ... Читати далі »

До півночі ми з господарем прикінчили глечик гарячого портвейну, обговорили, як би поефектніше оповістити інших гостей про те, що вони замуровані заживо, і вирішили кілька світових проблем, а саме: приречене на вимирання людство (так, приречене, однак нас до того часу вже не буде); чи існує в природі щось недоступне пізнавальним зусиллям людини (так, існує, однак нам цього ніколи не пізнати); чи є сенбернар Лель розумною істотою (так, є, однак переконати в цьому дурнів вчених не представляється можливим); чи загрожує Всесвіту так звана теплова смерть (ні, не загрожує, зважаючи на наявність у господаря в сараї вічних двигунів як першого, так і другого роду); якої статі Брюн (тут я довести нічого не зумів, а господар висловив і обгрунтував дивну ідею, ніби Брюн - це зомбі, тобто піднятий магією мрец ... Читати далі »

- Це було страшно несправедливо, - почала втішати Герміона, сівши поруч з Гаррі і поклавши собі вівчарського пирога. - Твоє зілля вже точно було не гірше, ніж у Гойла. Коли він налив його в колбу, вона розлетілася на шматки, і мантія у нього загорілася.
- Ну так, - сказав Гаррі, не піднімаючи очей від тарілки, - З яких це пір Снейп став до мене справедливий?
Питання залишилося без відповіді. Всі троє знали, що страшенна взаємна неприязнь між Снейпом і Гаррі почалася з тієї хвилини, коли Гаррі вперше переступив поріг Хогвартса.
- А я думала, цього року він трохи пом'якшиться, - сказала Герміона з подивом. - Тому що... ну, ви розумієте... - Вона озирнулась по сторонам; і справа і зліва від них було по кілька порожніх стільців, і повз стіл ніхто не проходив. - Тепер, коли він у Орде ... Читати далі »

- Звичайно, мерзну, - сказав він. - Але хіба це когось турбує? Хіба хто-небудь пальцем поворухне, якщо кращий друг приходить, змокший до нитки, і у нього зуб на зуб не потрапляє від холоду? Хіба хто-небудь змусить його зняти мокрий одяг і надіне пухнастий, красивий купальний халат? Хіба хто-небудь, питаю я, побіжить на кухню, і зварить для нього шоколад, і принесе йому побільше булочок, і силоміць укладе в постіль, і заспіває йому красиву, сумну колискову пісню, щоб він швидше заснув?.. Хіба хто-небудь подбав про друга? - Уклав свою тираду Карлсон і з докором подивився на Малюка.

П'єр Артанс саме така людина. Кажуть, він був корифеєм гастрономічної критики і кращим у світі знавцем французької кухні. Якраз це мене анітрохи не дивує. Особисто я вважаю, що французька кухня - суцільна убогість. Стільки витрачається мізків, сил і засобів - і таке в результаті все важке... Паштети, соуси, солодощі - як тільки животи не лопаються!

- Так от, - почав Неттлінгер, - на закуску можна взяти чудову сьомгу, на друге курчат з pommes frites і салатом; я думаю, що десерт ми виберемо потім; знаєш, апетит до десерту приходить до мене вже під час їжі, тут я покладаюся на свій інстинкт, він мені підкаже, що взяти - сир, тістечко, морозиво або омлет, але щодо одного я впевнений заздалегідь - щодо кави.
Неттлінгер говорив так, немов читав лекцію з циклу "Як зробитися гурманом"; звертаючись до Шрелле, він повторював, як слова молитви:
- Entrecote a deux, відварна форель, медальйони з телятини.
Шрелла спостерігав, як Неттлінгер з благоговінням водив пальцем по меню; на деяких стравах він зупинявся, прицокував язиком і нерішуче хитав головою.
- Я все ж замовлю курочку, - сказав він ... Читати далі »

Але Петро Васильович був невблаганний. Він вимагав, щоб з синеньких негайно приготували баклажанну ікру. Зрозуміло, не ту прісну, солодкувату жовтувату кашку, яка продається у вигляді консервів, а ту, справжню, домашню, знамениту одеську баклажанну ікру, - їжу богів! Зелену, з цибулею, оцтом, часником, молдавським перцем, диявольськи гостру, від якої на губах робляться «заїди».

Для того щоб приготувати таку ікру, баклажани треба було (як же інакше!) не варити, і не гасити, і, вже звісно, не смажити, а спершу спекти на вугіллі. Синенькі повинні обвуглитися. Тоді з них здирають шкіру, і димлячу, напівсиру зелену м'якоть з білими насінням дрібно рубають.

Але боронь ... Читати далі »

Нечутно ступаючи по глиняній підлозі босими ногами, в світлицю увійшла дружина молодого Турунди. В руках у неї був задимлений деко. Вона поставила його тихенько на дві дерев'яні підставочки, і я побачив на дні дека чотири жирні рибини. У ніс вдарив сильний запах часнику.
- Куштував небудь таке? - Запитав Лука.
Я заперечливо похитав головою.
- Чебака по-рибальськи! - Заявив Лука. - Ранкового улову. Батько його ущучив, а ми зараз скуштуємо. - І, підчепивши виделкою важку рибину, він поклав її переді мною на тарілку.
Тут я помітив, що навіть луска не зчищена з Чебаків. Від жару духовки блискучі лусочки скуйовджені так, ніби хтось причісував риб "проти шерсті".
Досить скоро, знімаючи, за прикладом господаря, шкіру з чебака, я вгадав нехит ... Читати далі »

У звичайні дні адмірал любив просту, але здорову їжу: салати, наваристий борщ, добре просмажены битки з цибулею і яблучну слойонки. Але у нього нерідко збиралися гості, особливо після того, як його призначили начальником Головного морського штабу. Іноді доводилося накривати стіл на сорок персон. Приготування починалися за три доби. А в день торжества на білосніжній скатертині з'являлися тарілки з дорогої порцеляни, кришталеві чарки, великі, середні і малі келихи з вигадливими візерунками, всілякі ножі і виделки, начищені до засліплюючого блиску. ... Читати далі »