Здається,
що торт "Наполеон" був завжди. Ще за часів Радянського союзу продавали
торти та тістечка "Наполеон", і його смак для багатьох є смаком із
дитинства. "Наполеон" (фр. mille-feuilles) – листковий торт або тістечко
з кремом. Готується з листкового тіста з кремовим прошаруванням. У
Франції та Італії цей торт називається mille-feuille (1000 шарів). У США
– Napoleon, у Великобританії – vanilla slice або cream slice. Варіації
страви розійшлися по всьому світу із загальною назвою "Наполеон" або
"Випічка Наполеона".
Існує безліч різновидів mille-feuille. Сьогодні
не просто в кожній країні, але навіть в кожному ресторані – свій
фірмовий рецепт. Види крему, способи приготування тіста – в кожного
власні. Класичний mille-feuille для кулінарів і гурманів – це, в першу
чергу, ніжний десерт. Його варіації множаться з кожним роком. Важлива
складова цього торта – листкове тісто. Його смак не повинен домінувати і
заважати насолоджуватися десертом.
Тісто лише покликане злегка доповнювати неповторний смак начинки. Під
час випічки шари, змащені маслом, відокремлюються один від одного: так
виходить листкове тісто. Канонічний mille-feuille готують так, що він
буквально тане в роті. Кулінарний секрет гастрономічного шедевра –
заварний крем, який змішують з попередньо збитими вершками. Коржі, перш
ніж відправити в піч, злегка посипають цукровою пудрою, щоб з'явився
тонкий блиск і карамельний післясмак. Славетний десерт можна також
готувати з мигдальним кремом, з ягодами і фруктами між шарами з
листкового  тіста.

Версій щодо походження цього смаколика багато:
тут і французи, що логічно, адже торт названий іменем їхнього
імператора, тут і італійці, тут і всюдисущі росіяни, які у всіх
винаходах шукають свій слід.

Як же було насправді?

Походження
кулінарного шедевру шляхетне, але дуже туманне. Його вважають
французькою стравою, але коріння тягнуться до італійського Неаполя, де
mille-feuille був улюбленою стравою місцевої кухні. Але в італійському
варіанті він складався зі шпинату, сиру і песто. А сама назва "Наполеон"
походить нібито від назви італійського міста Неаполь, тобто
неаполетанський.

Кажуть,
що велелюбний імператор якось увечері, сидячи в себе у приймальній залі
біля каміна, щось грайливо шепотів на вушко однієї з фрейлін Жозефіни.
Раптово в приміщенні з'явилася ревнива дружина, що вимагала негайної
відповіді: що відбувається? Бонапарт не розгубився, а підсвідомість
послужливо підсунула йому відповідь: "Я тільки що придумав геніальний
рецепт торта і по секрету ділюся ним із надійною людиною". Довелося
Наполеону навмання придумувати склад і спосіб випічки торта. Неподалік
перебував один із маршалів Франції, який став свідком цієї історії –
говорять, що саме Даву того ж вечора розповів про приголомшливий рецепт
всьому Версалю, а придворний кухар вважав своїм обов'язком подати
новонароджений торт до столу вже на наступний день.

За наступною
версією, рецепт цього торта було створено під час другої французької
імперії (1852 – 1870 роки). Мало не за наказом імператора Наполеона III в
честь його дядька, Наполеона Бонапарта. Схоже на правду – торт
mille-feuille дійсно роблять з тих часів. Але у французькій версії ця
страва складалася з коржів листкового тіста, змазаних перетертою суницею
і полуницею.

Але листкове тісто з'явилося набагато раніше за
Наполеона. Ще  1645 року Клавдій Гелі, не усвідомлюючи сам, придумав
рецепт простого, на його погляд, тіста. Лікар порадив
йому приготувати для батька, який страждав від діабету, хліб, до складу
якого входила б вода, борошно та олія. Клавдій замісив тісто, загорнув у
нього масло, склав, розкотив і повторив процедуру кілька разів, потім
сформував батон і спік його. Після деякого часу учень французького
кондитера, ким і був Клавдій, витягнув з печі незвично високу випічку,
що складається з безлічі шарів. Через кілька років Клавдій поїхав від
свого вчителя розвивати свій талант до Парижа, де влаштувався в
кондитерську Rosabau Patisserie. У Парижі Клавдій удосконалив свій
рецепт і прославив кондитерську на всю Францію. Далі шлях винахідника
лежав до Італії, а саме у Флоренцію. Саме тут він влаштувався в пекарню
братів Моска, які в подальшому і вкрали рецепт листкового тіста у
француза. Тож, ось саме таким чином італійці могли придумати і торт,
адже рецепт тіста був у них в кишені.

Російська версія. Вперше
"Наполеон" приготували в Москві 1912 року до сторічного ювілею
Вітчизняної війни, святкуючи вигнання Наполеона Бонапарта з Росії. Тоді
російські кухарі придумали багато ювілейних страв, однією з яких було
тістечко – листкове з кремом, виготовлене у вигляді трикутника. Численні
ніжні коржі символізували наполеонівську півмільйонну армію, а легка
посипка зверху – сніг, що сильно докучав загарбникам. Трикутна форма
тістечок нагадувала знаменитий головний убір Бонапарта. Але дивно, що 
росіяни назвали торт на честь свого ворога, а не на честь свого царя
Олександра I.

Але яким би не було справжнє походженням цього
торта, ми вдячні усім, хто його придумав, вдосконалював і зберіг його
рецепт до нашого часу. Адже ми  із задоволенням можемо ним посмакувати
сьогодні, чи то відвідавши кондитерську, чи самостійно "почаклувавши" на
кухні.