А царь с послом уже сидят за столом. Рядом-ты глянь-ка! - царевна да нянька. И все ждут от Феди обещанной снеди. Какая ж беседа без сытного обеда? А на столе пусто: морковь да капуста, укроп да петрушка - вот и вся пирушка. Гость скучает, ботфортой качает, дырки на скатерти изучает. Царь серчает, не замечает, как Федьку по матери величает. Вдрук как с неба - каравай хлеба, икры бадейка, тушёная индейка, стерляжья уха, телячьи потроха - и такой вот пищи названий до тыщи! При такой снеди - как не быть беседе....
ЦАРЬ: Вызывает антирес ваш технический прогресс: Как у вас там сеют брюкву - с кожурою али без? ПОСОЛ: Йес! Ц: - Вызывает антирес ваш питательный процесс: Как у вас там пьют какаву - с сахарином али без? П: - Йес! Ц: - Вызывает антирес и такой ишо разрез: Как у вас там ходют бабы - в панталонах али без? П: - Йес! НЯНЬКА: Постеснялся хоть посла б! Аль совсем башкой ослаб? Где бы что ни говорили - всё одно сведет на баб! Ц: - Ты опять в свою дуду? Сдам в тюрьму, имей в виду! Я ж не просто балабоню. Я ж политику веду! Девка эвон подросла, а тоща как полвесла! Вот и мыслю, как бы выдать нашу кралю за посла! Только надо пользы для завлекать его не зля - делать тонкие намёки невсурьез и издаля. Н: - Да за этого посла даже я бы не пошла,- так и зыркает, подлюка, что бы стибрить со стола! Он тебе все "йес" да "йес" а меж тем все ест да есть. Отвернись, он пол-Расеи заглотнёт в один присест! Ц: - Али рот себе зашей, али выгоню взашей! Ты и так мне распужала всех заморских атташей! Даве был гишпанский гранд, уж и щеголь, уж и франт! В кажном ухе по брильянту - чем тебе не вариянт? Ты ж подстроила, чтоб гость ненароком сел на гвоздь, а отседова у гостя - политическая злость!.. Н: - Как же, помню!...Этот гранд был пожрать большой талант: с головою влез в тарелку, аж заляпал жиром бант! Что у гранда ни спроси - он, как попка, - "си" да "си", ну, а сам все налегает на селёдку иваси! Ц: - Я за линию твою на корню тебя сгною!Я с тобою не шуткую, я сурьёзно говорю! Из Германии барон был хорош со всех сторон, дак и тут не утерпела - нанесла емё урон. Кто ему не дно ковша бросил дохлого мыша?Ты же форменный вредитель, окаянная душа!... Н: - Да уж энтот твой барон был потрескать недурён! Сунь его в воронью стаю - отберёт и у ворон. С виду гордый - "я-а" да "я-а", а прожорлив, как свинья, дай солому - съест солому - чай чужая - не своя!... Ц: - Ну шпиёнка, дай-то срок - упеку тебя в острог! Так то я мужик не злобный, но с вредителями строг!
...От тут-то вітри схаменулись
І ну всі драла до нори;
До ляса, мов ляхи, шатнулись,
Або од їжака тхори.
Нептун же зараз взяв мітелку
І вимів море як світелку,
То сонце глянуло на світ.
Еней тогді як народився,
Разів із п’ять перехрестився,
Звелів готовити обід.
Поклали шальовки соснові,
Кругом наставили мисок;
І страву всякую, без мови,
В голодний пхали все куток.
Тут з салом галушки лигали,
Лемішку і куліш глитали
І брагу кухликом тягли;
Та і горілочку хлистали, —
Насилу із-за столу встали
І спати послі всі лягли.
Венера, не послідня шльоха,
Проворна, враг її не взяв,
Побачила, що так полоха
Еол синка, що аж захляв;
Умилася, причепурилась
І, як в неділю, нарядилась,
Хоть би до дудки на танець!
Взяла очіпок грезетовий
І кунтуш з усами люстровий,
Пішла к Зевесу на ралець.
Зевес тогді кружав сивуху
І оселедцем заїдав;
Він, сьому випивши восьмуху,
Послідки з кварти виливав.
Прийшла Венера, іскривившись.
Заплакалась и завіскрившись,
І стала хлипать перед ним:
“Чим пред тобою, милий тату,
Син заслужив таку мій плату?
Ійон, мов в свинки грають їм...
- Ось, лікарю! Для вас! Це я вам приніс. Нічого особливого, зате все з власного магазину - хліб, масло, сир, яйця. Якщо не захочеться виходити - можете зовсім непогано повечеряти і вдома, вірно?
Жанно відданим поглядом подивився на Равіка.
- Дай Бог завжди мати таку хорошу вечеряю - сказав Равік.
Жанно ствердно кивнув.
- Сподіваюся, сир вам сподобається. Тут брі та пон ль'евек.
- Якраз те, що я найбільше люблю.
- Чудово! - Від радості Жанно що є сили вдарив рукою по обрубка ноги. - Пон ль'евек - це вам мати послала. Сам-то я думав, що ви більше любите брі. Брі - справжній сир для чоловіка.
- І той і інший - чудові. Краще не придумаєш. - Равік взяв пакет. - Спасибі, Жанно...
- Ну звичайно, - Жанно хитро підморгнув. - Ясно. - Він зсунув кепку на лоба. - А тепер я піду. Мати, напевно, турбується. Я вже давно з дому. Треба ще побачити одного постачальника, домовитися щодо нового сорту рокфору. Прощайте, лікарю. Сподіваюся, ви з'їсте все з апетитом.
- Прощавай, Жанно. Спасибі. Бажаю удачі.
- У цьому можете не сумніватися.
Жанно помахав рукою і, задоволений собою, пошкандибав до виходу.
Прийшовши в номер, Равік розшукав стару спиртівку, якою давно не користувався. Він знайшов пакет з кубиками сухого спирту і невелику сковорідку. Взявши два кубика, він поклав їх на пальник і запалив. Затріпотіло вузьке, синє полум'я. Він розтопив шматок масла і вилив на сковорідку два яйця. Потім нарізав свіжого білого хліба, поставив сковорідку на газету, розгорнув пакет з сиром, відкрив пляшку «вувре» і заходився їсти. Давно йому не доводилося готувати самому. Тепер він вирішив, що завтра ж на всякий випадок купить про запас сухого спирту. Спиртівку неважко буде взяти з собою в табір. Вона була складна. Равік їв повільно. Він спробував також шматочок пон ль'евека. Жанно був правий - вечеря вдався на славу.
... Помітивши, що закуска була готова, поліцеймейстер запропонував гостям закінчити віст після сніданку, і всі пішли в ту кімнату, звідки долинаючий запах давно починав приємним чином лоскотати ніздрі гостей і куди вже Собакевич давно заглядав у двері, здалеку намітивши осетра, що лежав у стороні на великому блюді. Гості, випивши по чарці горілки темного оливкового кольору, який буває тільки на сибірських прозорих каменях, з яких ріжуть на Русі печаті, приступили з усіх боків з виделками до стола і стали виявляти, як кажуть, кожен свій характер і схильності, налягаючи хто на ікру, хто на сьомгу, хто на сир. Собакевич, залишивши без жодної уваги всі ці дрібниці, прилаштувався до осетрова, і, поки ті пили, розмовляли і їли, він у чверть години з невеликим доїв його всього, так що коли поліцеймейстер згадав було про нього і, сказавши: "А як вам, панове, здасться ось цей витвір природи?" - Підійшов було до нього з виделкою разом з іншими, то побачив, що від витвору природи залишався всього один хвіст; а Собакевич пришпилився так, ніби й не він, і, підійшовши до тарілки, яка була подалі інших, тикав виделкою в якусь сушену маленьку рибку. Відбувшись осетра, Собакевич сів у крісла і вже більш не їв, не пив, а тільки мружився і кліпав очима. Поліцеймейстер, здається, не любив жаліти вина; тостам не було числа. Перший тост був випитий, як читачі, може бути, і самі здогадаються, за здоров'я нового херсонського поміщика, потім за благоденство селян його і щасливе їх переселення, потім за здоров'я майбутньої дружини його, красуні, що зірвало приємну посмішку з вуст нашого героя.
— Оце вже ми і всі! — мовив Гандальф, оглянувши почеплені рядком тринадцять каптурів — щонайкращих відстібних святкових каптурів — і свого власного капелюха. — Веселеньке збіговисько! Сподіваюся, для припізнілих гостей знайдеться ще щось попоїсти й випити? Що це? Чай? Ні, дякую! Собі я попрошу трохи червоного вина.
— І мені,— докинув Торін.
— І ще малинового варення та яблучного пирога, — додав Біфур.
— І ще мигдалевого пирога й сиру, — попросив Бофур.
— І ще пирога з свининою та салату, — замовив Бомбур.
— І ще коржиків… ще елю… ще кави! — загукала решта гномів із світлиці.
— І ще засмаж кілька яєць, будь ласкав! — гукнув Гандальф навздогін гобітові, що потюпав до своїх комірчин. — Та винеси-но тієї холодної курятини й томатів!
«Здається, він знає, що лежить у моїй коморі, незгірш від мене самого!» — подумав геть розгублений Злоткінс. Він почав уже питати себе, чи не закралася щонайрознещасніша з пригод у самісіньку його оселю. Поки подіставав усі пляшки, страви, ножі, виделки, склянки, тарілки, ложки та всяку всячину, поки поскладав усе це на великі таці, наш гобіт добряче впрів, і розпашівся, і насердився.
— А щоб їм трясці й болячки, цим гномам! — лайнувся він уголос. — Чом би не прийти та не підсобити мені?
Гульк! — і вже стали перед кухонними дверима Балін і Двалін, а за ними Філі та Кілі, і, не встиг Більбо й слова мовити, як гноми внесли ті повні таці й два столики до світлиці та повиставляли, порозкладали все для бенкету.
Гандальф сидів на чільному місці, а навколо нього — тринадцять гномів; Більбо примостився на стільчику біля каміна, гризучи сухарика (йому геть пропав апетит) і силкуючись триматися так, ніби все-все було як завжди, а пригодою і не пахло. Гноми собі їли та й їли, гомоніли та гомоніли, а час помалу спливав. Нарешті гості повідсувалися на своїх стільцях від столу, і Більбо намірився поприбирати тарілки й склянки.
— Гадаю, ви всі залишитеся повечеряти? — спитав він якнайчемнішим, ненав'язливим тоном.
— Авжеж! — запевнив Торін. — І ще побудемо. Ми засидимося допізна, поки обговоримо всі справи. Але спочатку — трохи музики. Ану прибрати зі столу!
І дванадцять гномів — тільки без Торіна, він був надто статечний і провадив розмову з Гандальфом, — скочили на ноги й поскладали весь посуд високими стосиками. Тоді, не чекаючи, поки дадуть таці, рушили до кухні, тримаючи на одній руці стосики тарілок ще й поставивши пляшку зверху, а гобіт біг за ними й просив, мало не пищав з переляку:
— Будь ласка, обережно! — та: — Будь ласка, не клопочіться! Я сам упораюсь… Але гноми тільки завели пісні:
Бий склянки і тарілки! Гни виделки і ножі! Більбо це не до душі — То трощи йому й пляшки!
Скатерки усі поріж! Молоко порозливай! Все вином кропи сміліш! Кісточки порозкидай!
Поскидай в казан горшки, Довбнею усі вмасти, А як цілий де лишивсь — По долівці попусти!
Більбо це не до душі! Ой, склянки, пляшки, ножі!
Ну, звісно, нічого такого жахливого вони не скоїли; вмить весь посуд був вимитий і поставлений на місця, а гобіт усе крутився й крутився посеред кухні, намагаючись устежити за гномами. Потім усі вернулися до світлиці, де Торін уже курив люльку, поклавши ноги на гратки каміна. Він пускав величезні кільця диму, і, куди велів, туди вони й пливли: вгору димарем, чи за годинник на поличці каміна, чи під стіл, чи колами попід стелею; та куди б не пливли Торінові кільця, їм не втекти було від Гандальфових. Пух! — і менше кільце, пущене з куценької череп'яної люльки Гандальфа, проходило крізь кожне Торінове кільце. Тоді Гандальфове кільце зеленіло з утіхи і верталось до чарівника, зависаючи в нього над головою. Вже тих димових кілець він зібрав коло себе цілу хмару і мав тепер вигляд справжнісінького чаклуна. Більбо закляк, спостерігаючи, — він-бо так любив пускати кільця диму, — а тоді зашарівся, згадавши, як учора вранці пишався тими кільцями диму, що посилав з вітром за Гору.
Сівши за стіл і отримавши від офіціанта тарілку гречаної каші, Пончик озброївся ложкою і заходився їсти. Каша була хороша, з маслом, але все ж
Пончику здалося, що в ній чогось бракує. Він одразу збагнув, що в каші бракувало солі, і став шукати на столі сільничку. Переконавшись, що
сільнички на столі не було, він запустив в кишеню руку, вийняв щіпку солі і посолив кашу. Його дії привернули увагу інших відвідувачів. побачивши,
що товстенький коротун посипав якимось білим порошком кашу, після чого із задоволенням почав уплітати її, всі з цікавістю стали поглядати на нього, а коротун, що сидів поруч, запитав:
- Скажіть, що це за порошок, яким ви посипали кашу? Можливо, нові ліки які-небудь?
- Ніякі не ліки, а просто сіль, - сказав Пончик.
- Яка сіль? - Не зрозумів коротун.
- Ну просто сіль. Столова сіль, - пояснив Пончик. - Ви що, солі ніколи в житті не бачили?
Коротун в подиві знизав плечима:
- Не розумію, про яку сіль ви говорите?
- Виходить, тутешні жителі їдять їжу без солі, - сказав Пончик. - А от у нас всі страви їдять з сіллю. Це дуже смачно. Якщо хочете, спробуйте.
Він простягнув щіпку солі місячному коротуну, який саме в цей час їв суп.
- Як же її їсти? - Запитав коротун.
- Киньте в суп і розмішайте. Побачите, як буде смачно.
Коротун кинув сіль в суп, розмішав ложкою і з деяким побоюванням, немов боявся обпектися, спробував. Спочатку він сидів завмерши на місці і тільки кліпав очима, ніби прислухався до своїх внутрішніх відчуттів, а потім всі побачили, як його обличчя повільно розпливлося в усмішці. Проковтнувши ще ложку супу, він вигукнув:
- Просто незрівнянно! Зовсім інший смак!
Схилившись над тарілкою, він заходився сьорбати суп, крякаючи від задоволення, плямкаючи губами і розхвалюючи страву на всі лади. Якраз в цей час офіціант приніс йому каші.
- Скажіть, а кашу теж можна їсти з сіллю? - Запитав коротун.
- Все можна, - відповів Пончик - і суп, і борщ, і бульйон, і кашу, і макарони, і вермішель, і салат, і картоплю... Навіть простий хліб можна їсти з сіллю. Від цього він робиться тільки смачніше.
Я ліг на правий бік, натягнув ковдру на вухо, закрив очі і раптом зрозумів, що спати мені зовсім не хочеться - хочеться їсти. Ай-яй-яй, подумав я. Треба було терміново вживати заходів, і я їх прийняв.
Ось, скажімо, система двох інтегральних рівнянь типу рівнянь зоряної статистики; обидві невідомі функції перебувають під інтегралом. Вирішувати, природно, можна тільки чисельно, скажімо, на БЕСМ... Я згадав нашу БЕСМ. Панель управління кольору заварного крему. Женя кладе на цю панель газетний згорток і неквапливо його розгортає. «У тебе що?» - «У мене з сиром і ковбасою». З польською напівкопченою, кружечками. «Ех ти, одружуватися треба! У мене котлети, з часничком, домашні. І солоний огірочок». Ні, два огірочка... Чотири котлети і для рівного рахунку чотири міцних солоних огірочка. І чотири шматки хліба з маслом... Читати далі...
— На вас трикутний капелюх?— грався з своєю жертвою Остап.—А де ж сірий похідний піджак? Ви не можете собі уявити, як я нудьгував без вас. Ну, здрастуйте, здрастуйте! Може, поцілуємося? Чи підемо одразу до засіка, у печеру Лейхтвейса, де ви зберігаєте свої тугрики?
— Спочатку пообідаємо,— сказав Корейко; його язик пересох від спраги і царапався, як рашпіль.
— Можна й пообідати. Тільки цього разу без дурощів. А втім, у вас ніяких шансів. За барханами залягли мої хлопці,— збрехав про всяк випадок Остап.
І, згадавши хлопців, він зітхнув.
Обід для будівельників і гостей був влаштований з євразійським смаком. Казахи розташувалися на килимах, підібгавши ноги під себе, як це роблять на Сході всі, а на Заході лише кравці. Казахи їли плов з білих мисочок, запиваючи його лимонадом. Європейці сіли за столи. Читати далі...
Париж повниться ароматами свіжого хліба і рогаликів, Марсель - запахами буйабесс і смаженого часнику. Берлін мені запам'ятався крижаною кашею з квашеною капустою і картопляним салатом, Рим - безкоштовним морозивом, яке я з'їла в крихітному ресторанчику біля річки ...
... Є щось магічне в процесі перетворення шоколадної сировини в ласе "золото дурнів" хвилююче уяву пересічного громадянина... На кухні було б холодно, якби не жар, що піднімається від печей і мідних чанів, якби не гарячі пари тающей шоколадної глазурі. У ніс б'є галюцогенна, п'янка суміш запахів шоколаду, ванілі, розпечених котлів і кориці - терпкий грубуватий дух Америки, гострий смолистий аромат тропічних лісів. Ось так я тепер подорожую. Як ацтеки в своїх священних ритуалах. Мексика, Венесуелла, Колумбія. Двір Монтесуми. Кортес і Колумб. Їжа богів булькає і піниться в ритуальних чашах.
Гіркий еліксир життя...
... У моєму магазинчику - дух далеких племен, коли світ був обителлю варварів, дикунів. Какао-бобам поклонялися ще до пришестя Христа - до того, як народився у Вифлеємі Адоніс і принесений був в жертву на Великдень Осіріс. Їм приписувалися магічні властивості. Напій їз них потягували на сходинках жертовних храмів; вони дарували несамовите блаженство, валили в шалений екстаз ... У парах танучого шоколаду починає щось проступати - якесь бачення, як сказала б моя мати, - димчастий палець осягнення, вказуючий ... вказуючий ... Читати далі...
- Чудову я вчора в Голопесова індичку їв! - зітхнув помічник справника Пружина-Пружинский. - Між іншим... ви були, добродії, коли-небудь у Варшаві? Там так роблять... Беруть карасів звичайних, ще живих... животрепетних, і в молоко... День у молоці вони, сволоти, поплавають, і потім як їх у сметані на розжареній сковороді засмажать, так потім, братик ти мій, не треба твоїх ананасів! Їй-богу... Особливо, коли чарку вип'єш, іншу. Їси й не почуваєш... у якімсь забутті... від аромату одного вмреш!..
- И коли із просоленими огірочками... - додав Ребротесов тоном серцевої участі. - Коли ми в Польщі стояли, так, бувало, пельменів цих зараз штук двісті в себе впреш... Накладеш їхню повну тарілку, поперчиш, укропцем з петрушкою посиплеш і... немає слів виразити!
Ребротесов раптом зупинився й задумався. Йому згадалася чечужна юшка, що він їв в 1856 році в Троїцькій лаврі. Пам'ять про цю юшку була так смачна, що військовий начальник відчув раптом захід риби, несвідомо пожував і не помітив, як у калоші його набрався бруд.
- Ні, не можу! - сказав він. - Не можу довше терпіти! Піду до себе й задовольнюся. От що, добродії, ідемте-но й ви до мене! Їй-богу! Вип'ємо по чарочці, закусимо чим бог послав. Огірочка, ковбаски... самоварчика придумаємо... А? Закусимо, про холеру поговоримо, старовину згадаємо... Дружина спить, але ми її й будити не станемо... потихеньку... Ідемте! Читати далі...
...От тут-то вітри схаменулись 
Сівши за стіл і отримавши від офіціанта тарілку гречаної каші, Пончик озброївся ложкою і заходився їсти. Каша була хороша, з маслом, але все ж
Я ліг на правий бік, натягнув ковдру на вухо, закрив очі і раптом зрозумів, що спати мені зовсім не хочеться - хочеться їсти. Ай-яй-яй, подумав я. Треба було терміново вживати заходів, і я їх прийняв.
- Чудову я вчора в Голопесова індичку їв! - зітхнув помічник справника Пружина-Пружинский. - Між іншим... ви були, добродії, коли-небудь у Варшаві? Там так роблять... Беруть карасів звичайних, ще живих... животрепетних, і в молоко... День у молоці вони, сволоти, поплавають, і потім як їх у сметані на розжареній сковороді засмажать, так потім, братик ти мій, не треба твоїх ананасів! Їй-богу... Особливо, коли чарку вип'єш, іншу. Їси й не почуваєш... у якімсь забутті... від аромату одного вмреш!..
