Стьопка-пройдисвіт сумував, що огірочки нині не вдалися, кострубаті та з плямами. Немає справжнього огірка, та й шабаш! Йому діставалося в сімейці Головлевих більше всіх. Спустив маєточок - і став вигнанцем для рідної матері. Суворе життя потріпало молодця, колись він був в університеті, тепер немає і сорока йому, а виглядає немічним. Від частого вживання горілки Стьопка зовсім ніякий.
Як завжди, п'яний їде до матінки, жуючи в «дележані» ковбасу, тверду, як камінь, солону, як сама сіль.
- Білорибицю б тепер добре... - каже він. - Нічого, і ковбаси поїмо. Походом йшли - не те їдали. Ось татко розповідав: англієць з англійцем об заклад побився, що дохлу кішку з'їсть - і з'їв !.. Тільки нудило його після того! Ромом вилікувався. Дві пляшки залпом випив - як рукою зняло.
А то ще один англієць об заклад бився, що цілісінький рік одним цукром харчуватися буде, і двох діб до року не дожив - здох! Матінка Степана майже не годувала, і той, голодуючи, весь час нишпорив на кухні або в людській. Іноді сідав біля вікна і обкладав даниною проїжджих: кого яйцем, кого ватрушкою.
На кухні пройдисвіт дізнавався, що до обіду подають щі зі свіжої капусти, полоток солоний (чи то пак половинку солоної, копченої або в'яленої птиці), котлеточки, баранину, бекасиків та малиновий пиріг з вершками. «Пирога, я вважаю, мені теж не дадуть», - думав Степан. А тут і братик Іудушка - Порфирій Володимирович гугнявив, кровопивця :
- А хто винен, що маєточок-то ти спустив ? От якби ти повівся скромненько так ладненько, їв би ти і говядинку і телятинку, а не так і соусцю б наказав.